в означеннях
Тлумачення, значення слова «гомоніти»:

ГОМОНІТИ, ню, ни́ш, недок.

1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Марко Вовчок, I, 1955, 119); В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 173);
//  Говорити, розповідати про кого-, що-небудь. Люди гомоніли, що кожної ночі якась біла тінь виходила з Федорової хати й прямувала до панського будинку (Панас Мирний, IV, 1955, 236); Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 250); — А яке він на тебе справив враження, Сергію Павловичу? Справді він такий учений, як ото про нього дехто гомонів? (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 92).

2. перен. Видавати безладні звуки; шуміти. Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні (Леся Українка, I, 1951, 356); Клекочуть ріки в Кара-Кумах, В Каховці гомонять турбіни (Ярослав Шпорта, Запорожці, 1952, 106);  * Образно. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Тарас Шевченко, I, 1951, 112).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 121.

Коментарі (0)