в означеннях
Тлумачення, значення слова «гонор»:

ГО́НОР, у, чол.

1. розм. Перебільшене поняття про свою гідність; чванливість, пиха. Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур'яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів, клекотів у його душі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 204); Іншим разом Мишуня образився б, але тут мусив сховати до кишені свій гонор (Юрій Яновський, II, 1954, 144);
//  рідко. Те саме, що гордість. — Вона бідна дівчина, але, як бачите, не жадібна до подарунків. Вона має гонор, дійсний гонор (Любов Яновська, I, 1959, 123).

2. заст. Честь, гідність. Гонор великий, велика й шаноба Бучній утворі запевне подоба: Сяючи, йшов по бенкетах веселих З чистого золота кований келих (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 205); Наливайко кинув курити люльку, до сотника ближче підступив: — То ж, певне, слово гонору давав свому [своєму] пану на вірне слугування? (Іван Ле, Наливайко, 1957, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 123.

Коментарі (0)