ГОНОРОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що гонористий. Балабуха був трохи гоноровитий: йому хотілось почванитись перед гусарами своєю жінкою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 134); Він справді почував себе нащадком гоноровитої козацької старшини (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 217).