ГОРА, и, жін.
1. Значне підвищення над навколишньою
місцевістю або серед інших підвищень. Зоре моя
вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з
тобою (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батиєва гора (Максим Рильський, I, 1956, 85);
// тільки
мн. Гориста місцевість, країна. Не знаю, як в Англії,
але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь
(Леся Українка, V, 1956, 138); — У нас в горах.. весело (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 397); * Образно. Наше покоління зійшло на високу
гору — гору соціалізму, і ми бачимо далеко назад й
далеко вперед (Юрій Смолич, VI, 1959, 132); * У порівняннях. Понад
обрієм, коло кордону, Наче гори, окреслився бір (Іван Вирган,
В рози. літа, 1959, 15).
♦ Гору брати (взяти): а) вибиратися, сходити,
виїжджати і т. ін. на гору. Паровоз із важким хвостом вагонів
з розгону бере гору (Василь Еллан, II, 1958, 10); б) перемагати
кого-, що-небудь; добиватися переваги; переборювати,
долати. Прохірин проект однак взяв гору (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 275); Політика дружби і миру між народами
завойовує все більше визнання і підтримку, бере гору над
імперіалістичною політикою агресії і війни (Резолюція XXII з'їзду КПРС.., 1961, 5); Гори зрушити (перевернути і т.
ін.) — зробити дуже багато. [Трохим:] Рівні і
парні [воли], як соколи: чи в плузі, чи в возі — ідуть, як
вода, тільки покеруй ними, то й гори перевернеш (Марко Кропивницький,
V, 1959, 119); [Прокіп:] Колгосп така сила в наших
руках, що можна гори зрушити (Олександр Корнійчук, II, 1955, 94);
Горою стояти (стати) — відстоювати, захищати всіма
силами кого-, що-небудь. — За народ горою стоїть
[Тарас Дніпровець]. І видно не простий собі чоловік (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 25); Золоті гори обіцяти — надто
багато обіцяти. Твою [народу] хотіли душу полонити і
князь, і гетьман, а ще й пан підгінний, що обіцяли гори
золоті (Павло Тичина, II, 1957, 127); Надіятися, як на кам'яну
гору — цілком покладатися, розраховувати на кого-,
що-небудь. [Антон:] Ніхто вам так не потрапить
догодити, як я: надійтеся на мене, як на кам'яну гору
(Марко Кропивницький, I, 1958, 167); — Оце ті «тигри» і «фердинанди»!
Оце на них офіцери.. надіються, як на кам'яну гору!
(Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 277); [Наче (неначе,
мов і т. ін.)] гора з плечей (з пліч) впала
(звалилася і т. ін.) — відпали турботи, не стало важких
обов'язків, полегшився важкий душевний стан. — Ху, —
полегшено зітхнув Кисіль і посміхнувся: — Прямо гора
звалилася я моїх плечей. А я вже все передумав про
тебе:.. чи не загітував тебе якийсь елемент… (Михайло Стельмах,
Правда.., 1961, 226); В хлопця наче гора звалилася з
плечей, бо його мучила несправедливо одержана, на його
думку, п'ятірка (Олесь Донченко, VI, 1957, 601); [Герцог:]
О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха!.. Так, значить,
наша верх взяла! (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 575); Не за горами
— про що-небудь близьке, таке, що скоро настане;
швидко, недалеко. Не за горами наша перемога
(Олександр Довженко, III, 1960, 26).
2. чого. Велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось. В саду в бригаді — тут же між яблунями — гори яблук (Андрій Головко, I, 1957, 443); Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 130).
3. у знач. присл. горою (горами). У вигляді гори. Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Тарас Шевченко, 1, 1951, 3); От Іван устає, Скарб із скринь достає, Насипає дукатів горою (Павло Грабовський, I, 1959, 297).
4. діал. Горище. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув (Словник Грінченка).