ГОРБО́ЧОК, чка, чол. Пестл. до горбок. На горбочку у
садочку Біленькая хатка (Степан Руданський, Вибр., 1949, 71);
Матвієві кожна деревина, кожний кущик і горбочок були
знайомі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 306);
// Те саме, що горбинка.
Вона майже не змінилась, — та ж родимка на щоці,
ніс з горбочком і завжди ніби здивовано підняті злегка
брови (Олесь Донченко, I, 1956, 371).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 126.