ГОРДІВНИ́К, а, чол., розм. Те саме, що гордій. Та сумує собі гордівник мовчки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 456).
ГОРДІВНИ́К, а, чол., розм. Те саме, що гордій. Та сумує собі гордівник мовчки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 456).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 127.