Словник української мови

ГОРІЛКА 1, и, жін. Міцний алкогольний напій, що є сумішшю винного спирту і води у певній пропорції. Гнат не пив навіть горілки, котру приніс тесть (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Задушливо тхнуло горілкою, гостро пахла живицею підлога (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 105).
▲ Царська горілка — суміш азотної і соляної кислоти, яка розчиняє золото.

ГОРІЛКА 2, и, жін. Прилад для спалювання рідини або газу з певною метою. Вона, ця безполум'яна горілка з керамічною насадкою, яка дає 100-процентне спалювання газу, повинна забезпечити просушування і обігрівання приміщень по-новому (Вечірній Київ, 8.I 1960, 2).