ГОРЛА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що горластий. У хаті півень був, здоровий та горлатий, Челядкам він спокою не давав (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 153); [Храпко:] Та цить, горлата! Тільки її й чутно. Кричить, як несамовита! (Панас Мирний, V, 1955, 133); * Образно. Заспіва патефон горлатий, і міцне заграє вино (Микола Рудь, Доп. зорі, 1958, 38).
2. Який має широкий отвір, горло; широкогорлий. Закусуємо. Покрепились [підкріпились], підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбана (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 180); Складав [Іван] зерно — те на посів, те на поживу, те на продаж, або в горлаті ями — на голодні роки (Панас Мирний, II, 1954, 109).