ГО́РНО, а, сер.
1. Проста відкрита піч для нагрівання
або плавлення металів. Необхідним приладдям кузні
було ковальське горно у вигляді жаровні, що служила
для розжарювання заліза перед куванням (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 414); Батько.. одвихнувся од ковадла
до горна й поклав шмат заліза в жар (Андрій Головко, II, 1957,
390); * У порівняннях. Осіннє сонце сідає за горою, на обрії
стає червоно, як у горні, білий туман котиться ярами
та видолинками... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 128);
// Піч для
обпалювання керамічних виробів. Усі чотири
досліджені гончарні горни були подібні один до одного своєю
будовою (Вісник АН УРСР, 8, 1949, 43).
2. Частина шахтної печі (доменної, вагранки і т. ін.), над якою згоряє паливо і плавиться метал. Шторм уже вщух, але хвилі ще ходили, і звідси.. вони здавались непорушними, неначе вилитими з гартованої сталі — коли вона щойно знята з горна і ще не остигла (Юрій Смолич, V, 1959, 70).
3. чого, перен., уроч. Обставини, за яких випробується і гартується людина. В горні гарячих атак нічних Горів горніст і згоріти не міг (Леонід Первомайський, I, 1958, 82).