в означеннях
Тлумачення, значення слова «городник»:

ГОРОДНИК 1, а, чол.

1. Той, хто займається городництвом; овочівник. Просився вовк у пастухи, а свиня в городники (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 156); Великою популярністю користуються виступи найстарішого городника колгоспу (Радянська Україна, 19.VIII 1959, 1);
//  розм. Той, хто торгує городиною. Коли Нур'ялі вийшов від городника, якому Халіль приставляв овочі, хтось обережно сіпнув його за плече (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 264); Під вечір на ринку навантажили непродану городину, за що дістали від городника кілька штук помідорів, огірків і зеленого перцю (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 118).

2. іст. Селянин фсодально-кріпосницької України, який мав невелику присадибну ділянку (город) і відбував панщину. Городники мали двори і городи, а частина з них — і невеликі поля (Історія УРСР, I, 1953, 129).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 136.

Коментарі (0)

ГОРОДНИК 2, а, чол., іст. Ремісник-будівельник, який споруджував міські укріплення, огорожі. В писаних джерелах названі дві ремісничі спеціальності, пов'язані з дерев'яним будівництвом, — «древодельї» (теслярі) і «городники», — будівники міських укріплень (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 431); Поновив і зміцнив його [замок] Київський городник Іван Слушка так званим крижацьким способом (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 168).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 136.

Коментарі (0)