ГОРОДОВИ́К, а, чол. У царській Росії — нижній чин міської поліції. — Одішлемо її в участок, — радить стиха старого городовика молодий, безусий (Степан Васильченко, I, 1959, 342); [Тарас:] Це у вас на селі урядники, а в Києві городовики (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 16).