ГОРОШИ́НКА, и, жін. Зменш. до горошина. Одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі. Жінка взяла горошинку та й із'їла (Українські народні казки, 1951, 93); У піонервожатого світлі очі з золотими горошинками, і ті горошинки світять з ранку до вечора (Олесь Донченко, II, 1956, 378); Скинула [Уляна] з плечей пустку, лишилася в білій, з синіми горошинками, кофті (Дмитро Бедзик. Дніпро.., 1951, 19); * У порівняннях. Страшно було дивитись, як таке страховище [бугай], наставивши роги, неслось з усього свого страшного прожогу за невеличким хлопчиком, що, як горошинка, котився поперед його... (Панас Мирний, II, 1954, 112).