Словник української мови

ГОСПО́ДЬ, господа, чол. Одна з назв бога у християн. Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе господь кара, Карає тяжко? (Тарас Шевченко, II, 1953, 327);
//  у знач. виг. [о] господи — уживається для вираження подиву, нетерпіння, досади. — Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 184); Господи, як не хочеться лишати нагрітого місця, як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21).
♦ Господь [його] з нас, заст. — те саме, що Бог [його] знає (див. бог). — За що його взяли, що зробила мала дитина — господь його знає (Панас Мирний, I, 1954, 277); Господь з тобою (з ним, з вами і т. ін.), заст. — те саме, що Бог з тобою (з вами, з ним і т. ін.) (див. бог). — Господь із вами, — жахнулась Маланка. — Мій так само був на гуральні, як і ваш (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 99); І де в господа, заст. — уживається при вираженні здивування. 1 де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Тарас Шевченко, II, 1953, 107); Може б (хоч би) господь послав, заст. — уживається для вираження сподівання на що-небудь. Може б нам господь послав талан та добрий урожай на полі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); — Хоч би господь дощику післав! — чую я початок розмови (Леся Українка, III, 1952, 476); Не дай (не доведи) господи, заст. — те саме, що Не дай боже (див. давати). [Олімпіада Іванівна:] О, що ви, не дай господи! (Леся Українка, II, 1951, 66); — Та й погані тут села! Не доведи господи жить в такому селі! — казали бурлаки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Прости господи (у знач. вставн. сл.), заст. — указує на різкість висловлювання, судження і т. ін. — Якби вмер, прости господи, краще б було (Андрій Головко, II, 1957, 148); Слава господові; Слава тобі господи, заст. — те саме, що Слава богові (богу) (див. бог). Я радію: — Слава господові, що і в нас, як і в людей, благодатно! (Марко Вовчок, I, 1955, 4); — Слава тобі господи, й ти вже немалий... Другі твоїх літ дітей мають... (Панас Мирний, II, 1954, 67); Хай господь милує, заст. — уживається у знач. заперечення, небажаності чого-небудь. — Хай господь милує, щоб я його [дитя] впустила! — жахається Марина й знов щебече (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Чи далеко господь несе кого?, заст. — куди йде хто? Їде чорноморець. От, спинивши його, й питаю, чи давно з коша і чи далеко господь несе? (Тарас Шевченко, VI, 1957, 82); Як дасть (пошле) господь, заст. — уживається для вираження сподівання на здійснення чого-небудь. Як дасть господь милосердний, приїду сам на Січ (Тарас Шевченко, VI, 1957, 130).