ГО́СТРИЙ, а, е.
1. Який має колючий кінець або ріжучий край; здатний колоти або різати. Крикнула Олександра ридаючи.. та й звалилась, як трава на гостру косу (Марко Вовчок, I, 1955, 33); Гостра склянка з розбитої пляшки зробила [ввгешці] глибоку рану (Олесь Донченко, VI, 1957, 87); Гостре каміння в'їдається в босі ноги (Юрій Яновський, IV, 1959, 128).
2. Який звужується, витягується на кінці.
Подекуди.. виглядали жовті соняшники, гострі верхи кукурудзи
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 381); Роман їхав у гострій смушевій
шапці, як у шоломі (Олесь Гончар, III, 1959, 76); Він сидів
на ослоні і мастив олією свій облуплений гострий ніс
(Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 21).
▲ Гострий кут — кут, менший 90°, менший прямого.
Гострий кут трикутника.
3. Який добре сприймає; що-небудь; тонкий,
проникливий. На виду у діда старечий спокій, а проте
— гострий, огняний погляд (Панас Мирний, I, 1954, 165);
Очі в нього гострі, видющі, слух, як у птиці, і вже коли
він стоїть на варті, миша не пробіжить... (Іван Цюпа,
Назустріч.., 1958, 244); Від його кожуха йшов такий же
важкий дух, як і від овець, і вовкам, хоч вони й мали
гострий нюх, трудно було тепер зачути навіть близько
живу людину (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 51);
// Який
глибоко вникає в суть чого-небудь; допитливий. Розум
у дитини був гострий, допитливий — їй усе хотілося
знати (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 7); Багатьох
сучасників А. П. Чехова вражав гострий, аналітичний
склад його розуму, твердість його суджень (Наука і життя, 1,
1960, 54).
4. Який діє рішуче, різко і грубо. Ішла чутка,
що він страшний чоловік, палкий як порох, а гострий
як бритва (Панас Мирний, I, 1954, 300); Війт був чоловік
гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він
цілий почервонів зі злості (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 49);
Я гостра з ворогом, мов голка! (Павло Тичина, Зростай.., 1960,
32);
// Який відзначається дотепністю, вигадкою. От ся
[пані] втішна — то вже втішна! О, яка весела, як усіх
смішить! Дуже гостра й розумна (Марко Вовчок, I, 1955,
376);
// Сповнений дотепу; влучний, дошкульний.
Олександра й сама моргала на хлопця, зачіпала гострим
словом, палким поглядом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64); А тепер,
коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от
зірватись має Гостра, злобна епіграма, — Безпощадній
зброї сміху Я боюся піддаватись (Леся Українка, I, 1951, 141);
В поезії Некрасова ми бачимо гостру й сміливу сатиру,
задушевну лірику, високу громадську патетики (Літературна газета, 15.I 1948, 3).
♦ Гострий на слово (язик і т. ін.) — який влучно,
дотепно говорить. [Іван:] Гострий ти на слова, та
який то з тебе на ділі козак? (Степан Васильченко, III, 1960, 24); І
змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки
ніхто не забачив в іскрявих смішливих очах (Дніпрова Чайка,
Тв., 1960, 154); Надто гострий він на язик, не змовчить,
не стерпить неправди (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 239);
Згладжувати (згладити) гострі кути — робити менш
помітним суперечності, зм'якшувати їх. Автору роману
закидали.. намагання згладити гострі кути і ухилитися
від постановки складних проблем (Шамота, Талант і народ, 1958, 80).
5. Який сильно діє на органи чуття (нюх, смак, зір, слух і т. ін.). Гаряче повітря було повно гострих пахощів акацій і розливало якусь розкіш на ввесь двір (Нечуй-Левицький, II, 1956, 223); Раптом забринів гострий.. дзвінок, то баронеса кликала Софію (Леся Українка, III, 1952, 535); Холод стає гострішим (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 136); У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8).
6. З великою кількістю солі, прянощів, спецій (про
їжу). Вміст оцтової кислоти в них [маринадах] повинен
становити 1,2—1,8%; такі маринади називаються
гострими (Українські страви, 1957, 416);
// Їдкий, пряний
(про приправи). На смак цибуля буває гостра.. напівгостра
і солодка (Українські страви, 1957, 205);
// у знач. ім.
гостре, рого, сер. — страва з великою кількістю солі,
прянощів, спецій. — Це Роза допомагала готувати. А ти
знаєш, як вона любить гостре (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 216).
7. Який надзвичайно сильно виявляється: сильний (про почуття). Іваниха сплеснула руками і впала до землі зомліла, гостра туга її підкосила (Леся Українка, III, 1952, 568); Він дивився на винахідника з гострою цікавістю, ніби довго чекав на його появу (Вадим Собко, Справа.., 1959, 99); Удосконалювати художню майстерність — це значить, насамперед, розвивати в собі гостре відчуття епохи, в якій митець живе (Мистецтво, 5, 1961, 10).
8. Який бурхливо розвивається, протікає (про хворобу). В лікарні їм сказали, що у хворої гострий апендицит (Натан Рибак, Час, 1960, 132).
9. Який проходить або розвивається надзвичайно
сильно; напружений. Коли перше, за панщини,
експлуатація селянина була в стадії, так сказати,
«натурального» хижацтва, то при зрості капіталізму вона
приймає форми гострої, смертельної боротьби (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 37); Зарудному завжди було властиве художньо
виразне розкриття гострих характерних життєвих
конфліктів (Мистецтво, 1, 1959, 15); Іноді доходило й до
гострих сутичок між матір'ю і дочкою (Антон Хижняк,
Тамара, 1959, 52).
♦ Гостре питання; Гостра проблема — назріле, але
складне для розв'язання завдання; болюче питання.
Тепер ніхто вже не знімав гострих, пекучих питань,
як першого дня, коли Кирило приїхав на дачу (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 220); Квартирна проблема, виявляється, була
й тут гострою (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 295).