Словник української мови

ГРАБЛІ́, граблів і грабель, мн. Сільськогосподарське знаряддя, що являє собою валок із дерев'яними або залізними зуб'ями, насаджений на довгий держак; використовується для згрібання скошених стебел, розпушування землі і т. ін. Косили лан.. Юрба в'язальниць молодих Ішла з граблями на покоси (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 376); Дівчата з граблями походжали по міжряддях і спушували ґрунт (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 106);  * У порівняннях. Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 222);
//  Сільськогосподарська машина для згрібання сіна, соломи і т. ін. кінною або тракторною тягою. В сільському господарстві застосовують тракторні і кінні граблі (Колгоспна виробнича енциклопедія, I, 1956, 305).