ГРАНИ́ЦЯ, і, жін.
1. розм. Лінія, що розділяє
які-небудь території; смуга поділу. Треба користати в
спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш
не визначаться границі заражених виноградників
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); Сухопутна границя між Європою і
Азією умовна (Фізична географія., 6, 1957, 7);
// Лінія, яка
відділяє територію одної держави від території іншої або
води суміжних держав; кордон. Через російську границю
переїхали ми без клопоту (Іван Франко, IV, 1950, 369); Аж як
переїхали границю з Галичини до Румунії, як почув, що тут
люди інакше говорять, так що їх нічого не розуміти,
тоді стратив надію дістатися коли додому і заплакав
собі сердечно (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 16).
За границю — в іншу державу, за межі своєї
держави. Не знаю, як в Англію, але куди-небудь за
границю в гори я таки, може, зберусь (Леся Українка, V, 1956,
138).
2. перев. мн., перен. Допустима норма, межа. Вони [Лессінг і Бєлінський] бачили, що розлад між інтелігенцією і життям дійшов крайніх границь і далі йти не може (Іван Франко, XVI, 1955, 47); З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно, не договорились (Леся Українка, V, 1956, 418); Низька границя міцності обмежує ширше використання. алюмінію (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 45).