ГРЕ́БІНЬ, беня, чол.
1. Високий дерев'яний стояк із зубцями, на які насаджується пряжа при ручному прядінні. День у день вона вставала вдосвіта, сідала з наймичками за гребінь прясти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 86); Соломія склала гребінь, днище, відтягувала в куток прядку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 392).
2. Те саме, що гребінець 1. В цих сінцях панотець вийняв гребінь із кишені, розчесався, обітер чоботи полою (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 24); Мати розчісувала гребенем волосся Остапа й плакала (Олександр Довженко, I, 1958, 222).
3. Довгастий зубчастий м'ясистий наріст на голові деяких птахів. Здоровенний півень з порваним гребенем, з розбитою голевою лежав, одкидавши ноги (Панас Мирний, I, 1954, 237).
4. Верхній край, верхня частина, вершина
чого-небудь (гори, стіни, насипу і т. ін.). Вони обоє позлізали з
коней і, стоячи на.. гребені гори, гляділи одно на одно
(Іван Франко, VI, 1951, 62); Над школою в гребені осокорів велично
підводився повний місяць (Олекса Гуреїв, Осок, друзі, 1946, 27);
Для захисту овочів від дощу гребінь кагата слід.. вкрити
соломою (Колгоспник України, 9, 1956, 42);
// Вершина хвилі.
А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали
хвостами гребені хвиль (Микола Зеров, Вибр., 1966, 257);
Море ще не заспокоїлось, здіймалися великі хвилі, але
на їхніх гребенях уже не було білого шумовиння
(Олесь Донченко, III, 1956, 216);
// Верхнє ребро двосхилого даху;
коньок. Мов чорногуз, маячив [Зарічний] на високому гребені даху
(Яків Баш, Надія, 1960, 109).
5. Вузька грядка землі, що нагортається плугом чи підгортальником. — Під буряк, як грядка, повинна бути рілля! Щоб корінь ішов углиб. На гребінь кладіть мені скибу, не перевертайте (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 278).