ГРІБ, ГРОБ, гробу, чол., розм., рідко.
1. Те саме, що могила. [Богомолка:] Я була в Мецці й Медині, топтала своїми грішними ногами святу землю, де походив наш пророк, бачила гроб його (Нечуй-Левицький, II, 1956, 452); Мати вибирається чи не на ціле літо в давню батьківщину.., щоб освіжитись свіжим повітрям, поглянути власними очима знов на батьковий [батьків] гріб (Ольга Кобилянська, III, 1956, 123); * У порівняннях. Один з нас обізвався: «Як погасне се вугля — буде чорно, як у гробі» (Леся Українка, I, 1951, 293).
2. Те саме, що труна. Серед церкви чорний гріб І
над ним співає піп (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 64); Гроби Бориса
і Гліба були викопані і поставлені в церкву, збудовану
Ярославом (Вісник АН УРСР, 8, 1949, 47).
♦ До гробу — до кінця життя, до смерті. [Сергій:]
Ти ж колись говорив, що коли покохаєш, то
любитимеш до гробу (Захар Мороз, П'єси, 1959, 11); Мертвого з
гробу не вертають — не можна повернути те, що
втратили; до минулого немає вороття. [Наталя Семенівна:]
А тепер минулося!.. Мертвого з гробу не
вертають!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 417); Однією (одною)
ногою в гробу стояти — бути близьким до смерті. Одною
ногою в гробу стоїть, а ще зло творить (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 157); У гроб (гріб) загнати (увігнати): а) доводити
до смерті, прискорювати чиюсь смерть. — Ти мене в гріб
загониш, бо гризеш мене (Лесь Мартович, Тв., 1954, 76); б)
вивести з ладу, зруйнувати. — Вам то добре, що вас змалку
вчили, а постав мене командувати, так я ту машину
зразу в гроб зажену (Петро Панч, II, 1956, 73).