ГРІ́ШНИЙ, а, е.
1. Який наробив гріхів (у 1 знач.).
— Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я
свойому рідному братику лихо наплакала! (Марко Вовчок, I,
1955, 18); [Слизавета:] О ні, мій отче... зараз
грішна я, Бо гусляра заслухалась старого І в божий
храм спізнилась (Іван Кочерга, III, 1956, 19);
// у знач. ім.,
перев. мн. грішні, них. Ті, що мають гріхи. Вона без
всякого обману.. Робила грішним добру шану, Ремнями
драла, мов биків (Іван Котляревський, I, 1952, 147);
// Сповнений
гріхами (у 1 знач.). Панотець не залишали ні одної неділі
виразно натякнути про Василя, про його грішне і
безбожне життя (Іван Франко, I, 1955, 155); * Образно. Крізь
дим отой багряне сонця коло на грішну землю ледве прогляда...
(Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 395);
// Як постійний епітет
при словах душа, тіло, що виражає визнання
власних помилок, безсилості. — Хто без тебе грішну
душу Поминати буде? (Тарас Шевченко, I, 1951, 33); — Я ж
працював на його [посесора] душу; він здер з мене моє
грішне тіло, а пан виссав мою кров (Нечуй-Левицький, II, 1956,
213).
2. перен. Який заслуговує осуду. За грішнії, мабуть,
діла, Караюсь я в оцій пустині Сердитим богом (Тарас Шевченко,
II, 1953, 152); І знов шайтан нашіптує їй грішні думки,
каламутить спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 288).
♦ Грішна вода, жарт. — горілка. — Запрошую вас
сьогодні на свято, сусіде. — А грішна вода буде? — питає
сусід (Юрій Яновський, IV, 1959, 136); Грішним ділом, у знач.
вставн. сл. — уживається для вираження докору собі
чи визнання власної провини, помилки. Збагнувши суть
гри, він, грішним ділом, подумав, чи не спробувати б і
самому цієї хисткої, відважної насолоди (Олесь Гончар,
Таврія.., 1957, 47).