ГРІТИ, грію, грієш, недок.
1. перех. і неперех.
Передавати своє тепло. Ось Сонечко зійшло, і світить нам,
і гріє (Євген Гребінка, I, 1957, 50); Білі цуцики гуляють на соломі,
Сонце гріє мордочки смішні (Максим Рильський, I, 1956, 43);
// Зберігати тепло, захищати від холоду. Чужий кожух
не гріє (Номис, 1864, № 9652).
2. перех. Робити теплим, гарячим; нагрівати. Сивий
дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 386); Тайо помагав сестрі гріти воду
(Микола Трублаїні, I, 1955, 281); Здобувши електричний струм,
пустив [Микита] його.. гріти парники й освітлювати
село (Юрій Яновський, II, 1954, 157).
♦ Гріти руки — наживатися нечесно, незаконно.
Гріли руки пишні дуки Побіля народу (Микола Чернявський, Поезії,
1959, 267); Гріти чуби (чуба, чуприну) — докладати
великих зусиль у якій-небудь роботі; старанно
працювати. — Колись ми з тобою найбільше гріли чуби над
добором насіння, а тепер нам випадає ширше думати над
мічурінським вихованням рослин (Михайло Стельмах, Вел. рідня,
1951, 303).
3. перех., перен. Приносити радість, задоволення, натхнення. — Мені якось легше стає на душі коло добрих та прихильних людей, неначе їх слово мене гріє (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 311); Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч.. (Максим Рильський, III, 1961, 45).
4. неперех., по чому, об що, у що, розм. Стукати, бити з великою силою. Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 463).
5. перех. і без додатка, перен., розм. Виносити громадський осуд; ганьбити. За все гарне народ скаже молоді спасибі. А от за непотрібну, шкідливу необережність ми грітимемо (Юрій Яновський, I, 1954, 174).