ГРЯ́КАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням грякати і звуки, утворювані цією дією. Ніхто з них уже не звертає уваги на снаряди, що грякають поблизу на узліссі, немов це грякання зовсім пусте (Олесь Гончар, I, 1954, 328).
ГРЯ́КАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням грякати і звуки, утворювані цією дією. Ніхто з них уже не звертає уваги на снаряди, що грякають поблизу на узліссі, немов це грякання зовсім пусте (Олесь Гончар, I, 1954, 328).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 185.