ГРОМАДЯ́НСТВО, а, сер.
1. Належність особи до
складу громадян (у 1 знач.) якоїсь держави, що обумовлює
її права й обов'язки щодо цієї держави. Для
громадян СРСР встановлюється єдине союзне громадянство
(Конституція СРСР, 1945, 6).
♦ Здобути право громадянства — стати
загальновідомим і загальновизнаним. «Глитай» того ж
Кропивницького здобув собі право громадянства аж після довгої
і завзятої боротьби з забобонами (Іван Франко, XVI, 1955, 113);
Позбавлений права громадянства — не має умов для
існування, не існує. Проблема безробіття давно
позбавлена права громадянства на радянській землі
(Радянська Україна, 15.VI 1962, 1).
2. збірн. Те саме, що громадськість. Стоячи на сторожі «мужицьких» інтересів, викликав [І. Франко] часом цілу бурю серед громадянства своїм різким, палким словом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 351); Він марив про любу працю задля громадянства, а довелось панькатися з судовими паперами (Борис Грінченко, II, 1963, 45).