ГРУ́ДИ, ей, мн.
1. Передня частина тулуба від шиї
до живота. Голова її сумно схилилася на груди, руки
опустилися донизу (Панас Мирний, I, 1954, 46); Води тут було
небагато, і людина стояла у воді по груди (Юрій Смолич,
I, 1958, 78);
// Грудна порожнина, що вміщує серце і
легені. У Євгенія широко дихали груди, блищали очі
(Іван Франко, VII, 1951, 248); — Таки здорово, — зітхнув
Мірошниченко. — Як сказав Кульницький про землю, —
здається, не десятини, а серце вийняв з грудей (Михайло Стельмах, II,
1962, 143); * Образно. Працівники морів Крають сині
простори Грудьми кораблів (Максим Рильський, I, 1956, 109);
* У порівняннях. Я бачу.., як дихає вода і ледве здіймає, неначе
груди, руду кору ряски (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 265);
// перен.
Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні
переживання. Огей вдихав свіже, весняне повітря і
почував, як його груди сповнюються радісним, бадьорим
струмом (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 368); Іван вилами
перевертав гній, а в грудях наростала злість на пана (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 26).
Дихати (дихнути) на повні (на всі) груди — глибоко
вдихати повітря. * Образно. Підкорені під ноги, вже
вороги не встануть. Дихни на повні груди, народе любий
мій! (Павло Тичина, II, 1957, 10); На повні груди — про велику
силу якоїсь дії. Гармати бухали на повні груди (Леонід Первомайський,
II, 1958, 66); Обороняти (закривати) грудьми — мужньо
битися, захищати кого-, що-небудь. Грудьми обороняючи
свою радянську Вітчизну, наша вовіки славна Армія
не тільки прогнала з рідної землі загарбницькі полчища..,
але й подала руку братньої допомоги народам-сусідам
(Максим Рильський, III, 1956, 49).
2. Молочні залози жінки. Голубе світання виразно
охоплює її доладну постать, полохливі лінії високих
грудей (Михайло Стельмах, I, 1962, 106); * У порівняннях. Тучна земля
диха на неї теплом, як колись мамині груди (Михайло Коцюбинський,
II, 1956, 42).
Відлучати (відлучити) від грудей див. відлучати.
3. Верхня передня частина одягу. У сорочках усі груди повишивала [Галя], квітками унизала (Панас Мирний, II, 1954, 250); Ось вона підвелась і поглянула у свічадо. На грудях у неї блищала брошка (Леся Українка, III, 1952, 486).