Словник української мови

ГРИМУ́ЧИЙ, а, е. Який створює, видає голосні, гучні, різкі звуки; який гримить. Гримучий поїзд, поле перегнавши, Наздожене вечірні небеса (Андрій Малишко, Звенигора. 1959, 50); Буркає грім дідуганом столітнім. Може, ударить грозою гримучою — Нива запахне замріяним квітнем (Ярослав Шпорта, Вибр., 1955, 52);  * Образно. Його з Тамбова в дні гримучі Сюди покликала війна (Микола Нагнибіда, Вибр.. 1950, 60).
▲ Гримучий газ — вибухова суміш, що складається з одного об'єму кисню і двох об'ємів водню. Властивість .. породи — боронити штрек: на випадок, якби тут вибухнув гримучий газ, порода душить його (Яків Качура, II, 1958, 100); Гримуча змія — тропічна отруйна змія, деякі види якої мають на кінці хвоста своєрідні погримки, що створюють шарудіння, шум. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 100); Гримуча ртуть — вибухова речовина у вигляді безбарвних або сірих кристалів. Багато ртуті використовується для виготовлення гримучої ртуті — вибухової речовини, що входить до складу так званих ударних сполук (Загальна хімія, 1955, 556).