в означеннях
Тлумачення, значення слова «гучний»:

ГУЧНИ́Й, а, е.

1. Який дзвінко лунає, якого далеко чути; дзвінкий, голосний. Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 184); Папань вийняв з-за пояса сокиру, і незабаром гучний стукіт луною покотився навколо (Олесь Донченко, II, 1956, 8);
//  Який утворює або здатний утворювати голосні, дзвінкі звуки. Гей, ударю я в струни гучні, — Нехай звуки під небо летять! (Максим Рильський, I, 1960, 99).

2. Те саме, що бучний. Весілля було неначе вдовине, не гучне (Нечуй-Левицький, II, 1956, 162); Крім спогадів про гучні вечори і вечірніх краль, Салоган привіз кілька чистих листків-умов економії з строкарями (Михайло Стельмах, I, 1962, 186).

3. Який став широко відомим; який набув великого розголосу. Одного разу, після якоїсь гучної та бучної студентської історії, Якима.. випровадили з університету (Нечуй-Левицький, I, 1956, 182).

4. перен. Пишномовний, багатообіцяючий. Демагоги виголошують гучні промови та водночас уважно стежать за тим, яке враження їх бундючні слова справляють на слухачів (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 126); Гучна назва.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 200.

Коментарі (0)