ГУЦНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм.
1. Однокр. до гуцати. Гуцнув [Павло Катрю] ще й у хаті аж до стелі, раз і вдруге (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 298); Машина гуцнула на повороті, технік стукнувся потилицею об кабіну (Вітчизна, 1, 1947, 10).
2. Упасти з великою силою, створюючи шум. Мар'ян.. так штовхнув свого свата в запалі груди, що той поточився й гуцну і на землю (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 188).