в означеннях
Тлумачення, значення слова «гумор»:

ГУ́МОР, у, чол.

1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді. В їх розмові багато гумору та ще й щиро народного, цікавого, сільського (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 117); З давніх-давен гумор вважається своєрідною рисою українського народного характеру (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 231).

2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом. Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Народна творчість та етнографія, 2, 1957, 34); Остап Вишня — видатний український радянський письменник, зачинатель української радянської сатири й гумору (Радянське літературознавство, 5, 1957, 99); Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (Максим Рильський, III, 1956, 78).

3. перев. з означ. Психічний стан; настрій. Ще Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 369); Напившись кави, стара Янова впадала звичайно в дуже добрий гумор і ставала дуже говірлива (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 19).
 У [доброму] гуморі — у доброму настрої. Блюм сьогодні саме в гуморі (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 73); — Приємно бачити вас у доброму гуморі (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 171); Не в гуморі — у поганому настрої. [Пан Маркел:] Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (Степан Васильченко, III, 1960, 224).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 194.

Коментарі (0)