ГУРКОТАТИ, очу, очеш і ГУРКОТІТИ, очу, оти́ш, недок.
1. Підсил. до гуркати. Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (Іван Франко, X, 1954, 375); Десь підвода далека в полях гуркотить (Максим Рильський, I, 1956, 41); Гуркочуть мотори на сивім Дніпрі, і небо в моторах гуркоче... (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 66); В різних кінцях міста гуркотіли гармати (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 194).
2. Видавати переливчасті звуки (про голубів, горлиць); воркувати. Ой голуб гуде, голубка гуркоче, Либонь голубонько та покинути хоче (Павло Чубинський, V, 1874, 280).