ГУЩА́ВИНА, и, жін.
1. Місце, де дерева або кущі
ростуть дуже густо. В лісі, в гущавині, лежить, схилившись
на лікоть, Петруня (Степан Васильченко, II, 1960, 356); Вузенька
стежка вела в саму гущавину (Євген Кравченко, Сердечна
розмова, 1957, 66);
// чого. Густі зарості чого-небудь. Од
часу до часу він спуджував дичину, що або з хуркотом
звивалась у повітря, або з плескотом зникала в гущавину
очеретів (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 409); Зараз він піде на зелені
схили дніпровських круч, загубиться в гущавині дерев
(Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 29).
2. Те саме, що гуща 1, 3. Ольга добре ним [жаром] обгорнула горщика з борщем. Висунув [Микола], почав насипати з глибокого полумиска, вигортаючи гущавину (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 7); Хлоп'ята дружно пірнали в гущавину натовпу і галасливими табунцями випурхували з-під ніг дорослих (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 11).