Словник української мови

ГУ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до гуси 1. Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинила дорогу гусяча череда (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); По хаті, як густий сніг, літало гусяче пір'я (Нечуй-Левицький, I, 1956, 167).
 Гусяче перо — застругана велика гусяча пір'їна, якою писали до появи сталевих пер. Князь сидів на своїм троні З гусячим пером в руці (Іван Франко, XIII, 1951, 14); Гусяча шкіра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з'являються у людини від холоду або нервового збудження. Не можна лишатися у воді до посиніння губ, ознобу або появи «гусячої шкіри» (Наука і життя, 7, 1956, 18).