Словник української мови

ГИ́ЦЕЛЬ, целя і цля, чол. Людина, що виловлює собак. — Спіймали Чорного [собаку].. — Пропав. От чортові гицелі! — вилаявся [Матрос] І плюнув просто перед себе, ніби в вічі тим гицелям (Іван Микитенко, II, 1957, 263); Вночі до двору, як на бойню, з усього села збіглися собаки, хоч ставай за гицеля та промишляй собачими шкурами (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 333);  * У порівняннях. — І штани на вас, гей би в найліпшого капітана, а лаєтесь, як той вибачте, гицель... (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 157);
//  Уживається як лайливе слово. Ніхто й припустити не міг, що той триклятий гицель, Однокрилу посуне в наступ цієї суботи (Олександр Ільченко, Козацьк роду.., 1958, 126); — Не чув там, чоловіче добрий, не буде нам [в'язням] якої полегкості? Може, хоч стріляти нашого брата заборонили б отим гицелям [фашистам]? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 212).