ГИ́ЦЕЛЬ, целя і цля, чол. Людина, що виловлює
собак. — Спіймали Чорного [собаку].. — Пропав. От
чортові гицелі! — вилаявся [Матрос] І плюнув просто
перед себе, ніби в вічі тим гицелям (Іван Микитенко, II, 1957, 263);
Вночі до двору, як на бойню, з усього села збіглися
собаки, хоч ставай за гицеля та промишляй собачими
шкурами (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 333); * У порівняннях. — І
штани на вас, гей би в найліпшого капітана, а лаєтесь,
як той вибачте, гицель... (Дмитро Бедзик, Студені Води,
1959, 157);
// Уживається як лайливе слово. Ніхто й
припустити не міг, що той триклятий гицель, Однокрилу
посуне в наступ цієї суботи (Олександр Ільченко, Козацьк роду..,
1958, 126); — Не чув там, чоловіче добрий, не буде нам
[в'язням] якої полегкості? Може, хоч стріляти нашого
брата заборонили б отим гицелям [фашистам]?
(Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 212).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 62.