в означеннях
Тлумачення, значення слова «гидота»:

ГИДО́ТА, и, жін.

1. тільки одн. Те, що викликає огиду. — Звеліть вимести всю цю гидоту, викинути негідне, вимити підлогу та вікна (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 167); Княгиня Ольга побачила бідність Константинополя, гидоту й бруд, які звичайно заводяться у пихатого, але неохайного господаря (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 169);
//  Поганий, підлий вчинок; підлість, мерзотність. [Калеб:] Ми розумієм так твоє мовчання, що ти нічим не можеш оправдатись, бо тямиш всю гидоту свого вчинку (Леся Українка, III, 1952, 69); — 1 те знаю, що кожному з вас він може першу-ліпшу гидоту зробити. Такий він тип (Юрій Шовкопляс, Починається юність, 1938, 210).

2. перен. Про підлу, мерзенну людину; погань. Гордо встала Оксаночка: — Щоб такій служить гидоті [шляхтичу], Краще смерть на ешафоті (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 235); Я жандармів тих понищу, від гидот життя очищу (Павло Тичина, II, 1957, 24).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 60.

Коментарі (0)