ГИЛА́, и, жін., діал.
1. Грижа. — Ти у нас людина військова, на фронті був. А мені куди там? У мене — гила (Іван Микитенко, II, 1957, 286); Його [лікаря] затримано тут, а там чекали відповідальні операції. Треба вирізати нирку, зробити резекцію шлунка, ліквідувати пахову гилу (Юрій Смолич, I, 1958, 161).
2. рідко. Гилка. Той читав урок, той реготався, той кричав: «Давай у гили грати» (Панас Мирний, IV, 1955, 112).
3. виг., у знач. присудк. сл., розм. Уживається на означення швидкого руху, швидкої дії. — А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили. Потім загляділи [нас] — палиці на плечі і — гила навпростець поміж вербами (Андрій Головко, I, 1957, 222).