ҐРУНТЕ́ЦЬ, я, чол. Зменш.-пестл. до ґрунт 1, 3. Ґрунтець у тих місцях нічого, родючий, не рівня нашим піскам (Микола Олійник, Вибр., 1959, 10); — Чую, що ви складаєте гроші, хочете купувати ґрунтець (Іван Франко, I, 1955, 99); Сільські багатії, злигавшись з шинкарем, давно зазіхали на його [Мирона] ґрунтець (Петро Колесник, Терен.., 1959, 56).