ҐУ́ДЗИК, а, чол.
1. Предмет, перев. круглої форми, що служить застібкою в одязі або використовується як прикраса. Нові ґудзики на гімназичній шинелі горіли, як самоцвіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 370); Матвійко надів сорочку, і мати сама застебнула її на грудях на всі ґудзики (Олесь Донченко, VI, 1957, 253).
2. Рухома частина приладу, інструмента і т. ін., що при натискуванні здатна приводити в дію їх механізми; кнопка. Яша Кримов хутко й фасонно пробіг пальцями по ґудзиках кларнета (Іван Микитенко, II, 1957, 538); Ось він зараз натисне білий ґудзик дзвоника, і йому двері відкриє Ольга (Натан Рибак, Час, 1960, 451).
3. діал. Ґуля (див. ґуля 1).