ІДИЛІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до ідилії (у 1 знач.).
Ідилічний жанр;
// Який зображує мирне, безтурботне
життя. Над чим він [учитель] тепер просиджує ночі:
над Марксом чи Гегелем? І як він їхню науку і
переконання соціал-демократа може сполучати з ніжним,
майже ідилічним живописом?.. (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959,
23);
// Який зображується в ідиліях (у 1 знач.). Це місце
має красу щиро ідилічну. Зелень надзвичайно ясна. Не
гаряче, але ясне проміння заливає садки й луги (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 391); Це була просто ідилічна картина, коли
надвечір Уралови виходили прогулятись (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 301);
// Власт. ідилії. На пейзажних творах
деяких поетів негативно відбиваються пасивна
споглядальність, ідилічне замилування (Літературна Україна. 13.VIII
1965, 3).
2. перен. Близький до природи; мирний, безтурботний. Буржуазія, скрізь, де вона досягла панування, зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини (Маніфест комуністичної партії, 1947, 16); Уклад життя в семінарії був загалом досить ідилічний (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 165).