І́КЛО, а, сер.
1. Зуб між різцями й передкореневими
зубами в кожній половині верхньої та нижньої щелеп
людини й ссавців. Потомились вівчарки.. На довгий
червоний язик, що звиса між іклами, сідають мухи (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 322); Підійшло страшне вусате страховисько,
нагнулося, бородате, трохи що не до очей і витріщило
білі ікла (Яків Качура, II, 1958, 11); * Образно. Рояль хрипить,
безсило клацає жовтими іклами клавіатури (Петро Колесник, На
фронті.., 1959, 143).
♦ Вишкіряти (вишкірити) ікло див. вишкіряти.
2. Великих розмірів зуб, що виступає з рота назовні (в деяких ссавців); бивень. Рот її [тваринної подоби] тягнувся аж до великих вух, із нього витикались кабанячі гострі ікла (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 119); Головним засобом оборони в мамонта були його величезні загнуті догори ікла (Історія СРСР, I, 1956, 4).