в означеннях
Тлумачення, значення слова «іменник»:

ІМЕ́ННИК, а, чол. Відмінювана частина мови, що позначає предмет, дію, явище, ознаку тощо, напр.: стіл, читання, вітер, білість і т. ін. Літературна стійкість твору не зміниться од того, чи буде в іменниках на кінці я або є (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 240); Розрізняють іменники власні, що вказують на одиничні предмети (Петро, Київ), і загальні (місто, книга, хлопець) (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 71).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 19.

Коментарі (0)