ІНЕ́РЦІЯ, ї, жін.
1. Властивість тіла зберігати стан
спокою або прямолінійний рівномірний рух, поки
яка-небудь зовнішня сила не виведе його з цього стану.
Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерції
рух, але ту ж мить розірвалось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 233);
У своїх дослідах Ньютон базувався на законах механіки,
а саме на законі інерції та законі складання швидкостей
(Наука і життя, 12, 1960, 49); Нова пригода сталась у той
момент, коли вже збігав [Біда] з горба, збігав не гальмуючи,
аби з розгону за інерцією вибігти далі в поле (Микола Трублаїні, I,
1955, 52); * Образно. Ще сильна інерція старої
наукової роботи (Василь Еллан, II, 1958, 178).
♦ За інерцією — за звичкою, несвідомо, машинально.
Огей механічно, за інерцією хутко вдягається (Олесь Досвітній,
Вибр., 1959, 300).
2. перен. Відсутність активності, бездіяльний стан; нерухливість, інертність. [Аркадій:] В нашій країні.. переможено назавжди інерцію віків (Олександр Корнійчук, I, 1955, 97).