ІНСТРУМЕ́НТ, чол.
1. род. а. Знаряддя для праці.
— Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? —
запитав його [хірурга] асистент, що вбіг саме до
перев'язочної й почав подавати зі звичною точністю
інструменти (Олександр Довженко, I, 1958, 320); Гембель цілу ніч був під
повіткою. Роса впала на нього, ще заржавіє. Витирає [жінка]
запаскою інструмент (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 29).
▲ Геометрія різального інструмента див. геометрія.
2. род. у, збірн. Сукупність таких знарядь. В кутку кімнати лежав інструмент — лопати, ломи, кайла (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 34); Хоч Мотря й продала мало не ввесь Денисів інструмент, дід усе ж знайшов дві-три справні копили, ніж, молоток, обценьки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 112).
3. род. а. Те саме, що Музичний інструмент (див. музичний). — От мій сусіда богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! — сказав Терлецький (Нечуй-Левицький, III, 1956, 46); На галереї військова музика настроювала інструменти (Іван Франко, VI, 1951, 219); Вони полюбляли Юрка за товариську вдачу, ..за вміння грати на всякому інструменті (Михайло Стельмах, I, 1962, 55).