ІНТРИ́ГА, и, жін.
1. перев. мн. Приховані зловмисні
дії, до яких удаються для досягнення якої-небудь мети;
підступи. [Чирняк:] То, пане редактор, усе інтрига,
чорна інтрига (Іван Франко, IX, 1952, 374); Там десь інтриги,
політика, ідеї, в'язниці, жандарі [жандарми], плач і
скрегіт зубів — а тут тихо-тихо, мов на дні моря…
(Гнат Хоткевич, I, 1966, 62); Потоцький знов задумав якісь
інтриги в Молдавії (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 275).
♦ Плести інтриги — підступно діяти, прагнучи
досягти якоїсь мети. Без дозволу комітету Гайдай
самочинно розстріляв трьох провокаторів. З цього негайно
скористався Кобза, який плете інтриги й підбурює
матросів проти комітету (Українська література, 10 клас, 1957, 125).
2. Сюжетна лінія в літературному (найчастіше в драматичному) творі, що відзначається складністю та напруженістю дії. Фабула роману [«Господарство доктора Гальванеску»] була сповнена різних жахів, карколомних пригод, хвилюючих несподіванок і заплетена в складну інтригу (Юрій Смолич, VI, 1959, 23); П'єси М. Ірчана мають гостру драматичну інтригу, дія в них розгортається напружено (Українська радянська драматургія за сорок років., 1957, 28).