в означеннях
Тлумачення, значення слова «іронія»:

ІРО́НІЯ, ї, жін.

1. Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. — І я це чув од дацьківських людей, — сказав писар з тонкою іронією на устах (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 72); Олесь усміхнувся ледве заміткою іронією й погладив свою гарну, темну, плекану бороду (Ольга Кобилянська, III, 1956, 202); Очі в жінки знову блиснули насмішкувато, а в голосі прозвучала гірка іронія (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 17).
Іронія долі, книжн. — про безглуздий випадок. Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності, в той час, коли дух твій ще поривається до життя повносилого, повнокровного... опинитися раптом тут, в тихій заводі, де, може, вічний штиль тебе жде!.. (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 197).

2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування. Іронія полягає в тому, що автор осміює негативні явища, говорячи про них в удавано позитивному тоні (Українська література, 8 клас, 1957, 188); В. Самійленко — тонкий майстер їдкої іронії, асоціативного розвитку комічної теми (Радянське літературознавство, 8, 1965, 23).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 47.

Коментарі (0)