в означеннях
Тлумачення, значення слова «іржавий»:

ІРЖА́ВИЙ, рідше РЖА́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до іржа 1. З металу зняли іржаву шкаралупу (Наука і життя, 9, 1965, 49);
//  Покритий іржею (у 1 знач.). У стіні, насупроти дверей, аж коло самої стелі чорніло, мов рот якого звіра, вікно, виставивши замість зубів іржаві штаби заліза (Панас Мирний, I, 1954, 320); О, горе тим рукам, що звикли у неволі Носить кайдани ржаві та важкі (Леся Українка, I, 1951, 121); Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 73);  * Образно. Чи ти знавав, як точить доля ржава Ще змолоду робітничу сім'ю? (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 69);
//  Власт. залізу, вкритому іржею. Іржавий запах;
//  Покритий бурими плямами старого риб'ячого жиру (про солону рибу). — Вона дала гарбуза через ту іржаву суху чехоню? (Нечуй-Левицький, III, 1956, 50); Від згаги після іржавих оселедців, якими вони повечеряли, Байда й сам мучився (Петро Панч, I, 1956, 471).

2. перен. Скрипучий, різкий (про звук, голос і т. ін.). Голос Олекси стався якийсь залізно-холодний і ржавий (Іван Франко, VIII, 1952, 152); Янош і бородач засміялися хриплим іржавим сміхом (Натан Рибак, Що сталося... 1947, 160).

3. Який містить іржу (у 2 знач.); покритий іржею. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 317); Люди у Водяному згадали, що Лукія потрапила в їхнє село просто з трясовини, з іржавого болота (Олесь Донченко, III, 1956, 134); Висохлу зі старості криницю покрила поволока ржава (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 179);
//  Покритий осадом води з іржею. Вони зупинилися, вийшли з тарантаса розім'яти ноги і майже поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 92).

4. Який має колір іржі. Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш Над сірими і ржавими ярами — Ми їх пили маленькими ковтками (Микола Зеров, Вибр., 1966, 70); Тепер ліс далеченько відійшов од колишньої загороди з старими-престарими яблунями. Всихаючи, вони розчахувалися на вітрах, трухлявіли.. і зотлівали іржавим огнем (Михайло Стельмах, II, 1962, 338).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 46.

Коментарі (0)