І́СТИНА, и, жін.
1. Те саме, що правда 1. Те, що було тільки чуткою, — сталося істиною (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157); [Дубина:] Наука без суперечок не буває. У суперечці народжується істина (Захар Мороз, П'єси, 1959, 221).
2. книжн. Моральний ідеал, справедливість. Боротьба за велику комуністичну істину породила титанічні вияви емоцій у народній творчості (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 67).
3. філос. Достовірне знання, що правильно
відображає реальну дійсність у свідомості людей. Ленін
показав, що буржуазні реакційні ідеологи не хочуть
визнавати об'єктивної істини (Ленін, Коротка біографія, 1955, 104);
Істина завжди конкретна, тобто питання про
істинність завжди розв'язується в певних, конкретних умовах,
на основі знання суті питання (Логіка, 1953, 90).
▲ Абсолютна істина див. абсолютний.
4. Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. Якось у розмовах із старими начитаними аксакалами натрапив [Синявін] на цікаві притчі й мудрі істини життя (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 27); Завше треба пам'ятати істину одну, просту: У житті потрібно мати Мрію. прагнення, мету! (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 80).