І́СТИННО. Присл. до істинний 2; справді. — Істинно, ти щасливий батько, маючи таку дочку добру, розумну та ще й красиву (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 324).
І́СТИННО. Присл. до істинний 2; справді. — Істинно, ти щасливий батько, маючи таку дочку добру, розумну та ще й красиву (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 324).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 50.