ЯЛИ́ЦЯ, і, жін.
1. (Abies, Mill.). Високе вічнозелене
дерево родини соснових з густою пірамідальною
кроною, м'якою плескатою хвоєю і великими шишками.
Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на
вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці
(Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 103); Він стояв
обличчям до сонця, розсунувши обома руками сріблясте
галуззя молодих ялиць (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 26);
Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні
(Максим Рильський, III, 1961, 114); * У порівняннях. Поскакав зайчик
вперед, а Тимофій почвалав за ним. Вийшли з лісу, йдуть
полями. При дорозі здибують чоловіка, височенного,
як стара ялиця (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 96);
// збірн.
Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.
2. збірн. Ялицевий ліс, гай.