Словник української мови

ЯРМІ́С, у, чол., діал. Спосіб (у 1 знач.). Коли ж і Падалка не знайомий з Річицьким, то тоді вже знайду ярміс сам передати йому Вашого портрета (Панас Мирний, V, 1955, 374); Демид, дуже зацікавившись цим гарненьким дівчам, прибрав інший ярміс і став поводитись так, мов зовсім її не поміча (Борис Грінченко, II, 1963, 65);
//  Вихід із скрутного становища. — Наші шаблі, батьку, пощербилися, а пістолі не крешуть. Коли б наша старшина не так запаніла, то ми б знайшли ярміс (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 216);
//  Привід (у 1 знач.). — А вони вже знайшли ярмис [ярміс] для балачки (Словник Грінченка).
♦ Давати (дати, знаходити, знайти) ярміс — те саме, що Давати (дати) пораду (див. порада). Вони знають, коли і як чому ярміс дати (Панас Мирний, III, 1954, 311).