ЯСНО.
1. Присл. до ясний 1—7. На високому небі ясно горіли зорі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 336); Ясно сяяло сонце в синьому травневому небі (Вадим Собко, Серце, 1952, 89); Крута гора ясно виступає на синьому небі і виразно видається серед рівної задніпрянської береговини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 384); Ступський луг проскочили [партизани] за годину і зупинилися, ошелешені: попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників, що гарцювали на горбах (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 530); Тихо та ясно у материній душі (Андрій Головко, II, 1957, 234); Люба, зігріта його руками, довірливо підіймає голову, ясно і ніжно, з прихованим у куточках очей болем дивиться на нього (Михайло Стельмах, I, 1962, 469); На кожній стежці ясно вчувалась чиясь м'яка, притишена хода (Олесь Донченко, VI, 1957, 23); Хоч тіло його було вкрай немічне, мозок працював точно, ясно, безпомилково (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 128).
2. у знач. присудк. сл. Про безхмарну, хорошу
погоду. Надворі було ясно, місячно (Іван Франко, VII, 1951, 347);
// Про наявність світла де-небудь; світло. В сінях було
ясно. Хтось лазив на горище з світлом (Нечуй-Левицький, II,
1956, 359); Вони сіли вечеряти на призьбі. Місяць уже
високо підбився вгору, і було ясно, хоч голки збирай
(Борис Грінченко, II, 1963, 346).
3. у знач. присудк. сл. Те саме, що зрозуміло 2.
Семен знову приліг. Йому тепер все було ясно (Дмитро Бедзик,
Дніпро.., 1951, 25); Тепер уже зовсім ясно, сумнівів не
може бути ніяких — коли Юра виросте, він буде
мандрівником (Юрій Смолич, II, 1958, 45); Всю ніч без упину їхали
на ті гори. Тепер уже було ясно, що дивізія йде не на
Бухарест, як сподівалися досі офіцери, а звернула на
захід (Олесь Гончар, III, 1959, 75).
♦ Ясно як [божий] день див. день.
4. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження думки; звичайно, безумовно. У передпокої дзенькнув дзвоник.. — Хто б це міг бути? — уголос подумав Галан.. Через кілька секунд до кабінету вбігла покоївка. — Іван Семенович. — Ну, ясно ж, нехай заходить (Андрій Головко, II, 1957, 481).