ЯСНОЧО́ЛИЙ, а, е, поет. Який має світле, ясне чоло. Сидять за столом ясночолі сини, На грудях — медалі у них, ордени (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 137); Вона стояла перед ним, струнка, ясночола (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 55); * Образно. Проходять веселкою дні ясночолі, лунають пісні серед нив (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 32); Красуйся нині, ясночолий Київ, в усій своїй нев'янучій красі! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 59).