ЯВА 1, и, жін., театр. Частина акту, дії драматичного твору, в якій склад виконавців лишається незмінним. Багато працював Карпенко-Карий.. над драмою «Наймичка», особливо над заключною явою IV дії, сценою зустрічі Цокуля з адвокатом (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 94); Є се [«Справа в селі Клекотині»] довгий ряд діалогів та сцен без драматичної зав'язки і розв'язки, без поділу на акти і яви (Іван Франко, XVI, 1955, 242); Це — п'ятий акт, остання ява... (Володимир Сосюра, I, 1957, 401).
ЯВА 2, яви, жін. Реальна дійсність; не сон, не мрія, не марення. — Зриваюся, до вікна, дивлюся на сонце — вже геть з полудня.. Чи то сон, чи ява? (Іван Франко, II, 1950, 52); О ніч! О любощі співочі! О чародійні в яві сни На святі першої весни! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 26); І щось бадьоре сниться — А може, то ява, — Немов лице в криниці Чудовно ожива (Максим Рильський, I, 1960, 239); У мрії все рівне: й сьогодні, й минуле, і щастя, і вічність, і мить. Та в яві дитинство пройшло, промайнуло, лиш серце ще й досі болить (Володимир Сосюра, I, 1957, 128).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 620.